В колонках играет - Ludovico Einaudi – Primavera
птяав (346x519, 102Kb)
2012.
В принципі, якби не ці "пророцтва", то цей рік вважався б одним з багатьох,і цифри не надто аж красиві, проте хтось десь колись щось сказав - і понеслося... Статуеточки зі смертю, роздуми, який гробік буде мені симпатичніший, чи не розпустити всі гроші і поїхати на Канари? І пофіг що хз, чи то все правда, зате який ажіотаж! Хоча найбільше цей рік використовують піар-менеджери - різноманітні "найвигідніші" пропозиції, від який просто сама смерть в шоці, напевне ніколи її не згадували так часто. Хоча можливо у цьому світі і існує якась карма, і якщо всі 6 мільярдів надіються, що вони помруть, то як же Всесвітній Розум зможе нас так розчарувати?..
Хоча напевно в кожного з нас, як би він там не божився, приховане підсвідоме(або свідоме, емо-привіт=) бажання відійти у світ кращий. Адже тоді всі проблеми відійдуть на задній план. Ми зможемо спокійно розслабитися, потягуючи на березі Карибів якийсь смачнющий до противності коктейль і з посмішкою чекати, ну коли ж прилетить рятувальний метеорит, вибухне блаженна магма вулкану чи ще щось в цьому роді. Адже так набагато легше.. Але що якщо цей омріяний "кращий світ" не такий вже й кращий, що якщо там також будуть свої проблеми, над якими прийдеться думати, що якщо нам всім прийдеться прикласти свою руку до створення нового суспільства, і відмазок типу "нехай цим займається влада" там вже ніхто не прийме. Не подобається - ось тобі безкоштовний білетик в нижчі рівні. А там також по голові не погладять.
А ми не винні, нас такому не навчили, на нашій "працьовитій" землі всі чекають на подачку від когось. Сильніші бетмен-країни прилетять і врятують нас нещасних! Проте тут всі рівні, нема кращих і гірших, що тоді, пані і панове, будемо лити гіркі сльози, згадуючи котейль на пляжі і топати на муки пекла, спостерігаючи як там, нагорі хтось будує щасливий світ. Ну що поробиш, ми ж не вміємо, то все життя таке було неправильне...
Ну як, уявили? Весело? Якщо так, то вперед, продовжуйте жити в тому ж дусі,Америка, Німеччина - все, що душенька забажає. Там нас пригріють, обнімуть, пожаліють. А рідна країна якось і без нас справиться. Але що якщо не справиться, якщо саме твоїх рук бракує їй для того, щоб вижити. Держава може стати повноцінною лише тоді, коли ми не надіємось на подачки.
Вірите у кінець світу - ваше право. Проте чому б не спробувати цих декілька місяців жити так, як не жив до цього, повірити у щось вище за власні тваринні бажання, і докласти зусиль до здійснення цих ідей! Адже ми цього варті, чи не так?